Іду я крізь будні у даль світанкову На зустріч все ближче в небесні краї, Не заблуджуся в дорозі ніколи, Бо руки ведуть мене Боже Твої. І хоч об каміння збиваю я ноги, Сльоза набіжить мій тамуючи біль. Іду, а за цю життєдайну дорогу Я дякую Отче в молитві Тобі. Вже сонце видніє таке благовісне, Що душу мою зігріває і плоть, І чую як серце народжує пісню, З любов’ю до Тебе мій сущий Господь.